«Шукачі літературних відкриттів»

🔽Спершу Павло навчався в земській початковій школі. У дев'ятирічному віці став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі. Також навчався в Чернігівському духовному училищі та навіть навчав нот майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку. Тичина мав досконалий музичний слух і грав на фортепіано, кларнеті, бандурі, гобої. До того ж добре малював: навчався у художній школі у Михайла Жука, а згодом навіть планував вступати до Петербурзької художньої академії. Музиці та живопису своє життя Павло Тичина не присвятив. Однак любов і хист до цих видів мистецтва філігранно виявив у  віршованому слові – відомо, що перші його вірші позначені 1907 роком. До того ж віру в нього вселив видатний письменник Михайло Коцюбинський, літературні "суботи" якого відвідував Павло.

🔽Уперше друком вийшов вірш Тичини "Ви знаєте, як липа шелестить" – 1912 року в № 1 журналу "Літературно-наукового вісника". А ось першим виданням поезій стали знані "Сонячні кларнети". Далі світ побачили "Плуг", "Вітер з України", "Партія веде", "Чуття єдиної родини", "Сталь і ніжність" та інші.

🔽Як казав історик літератури Сергій Єфремов, Павло Григорович був "дивним мрійником з очима дитини і розумом філософа", "Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, хто самі творять школи. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю".

🔽Справді його поезія вражає майстерністю художнього слова, мелодикою. Не дивно, що деякі вірші Тичини стали піснями. Його пейзажна лірика "малює" перед читачами неймовірні картини природи. Інтимна лірика напрочуд ніжна, трепетна, хвилююча, грає різнобарв'ям почуттів кохання – від захоплення до болю. Громадянська – доволі контрастна. Ця поезія зворушує і багатьох сучасників, причому не тільки українців. "Тичиною дуже цікавляться за кордоном, як ось у Польщі, Чехії, Великій Британії, Німеччині, Франції. Це викликано появою сучасних цікавих перекладів його творів. Європа знову, після перекладу "Сонячних кларнетів" у 1920-х роках, почала відчувати мелодійність і своєрідність поезій Тичини, його геніальність і самобутність", – говорить правнучка поета Тетяна Сосновська.

🔽"Його перші спроби вражали усіх його сучасників. Він був особливим, бо в ньому поєдналося все – він був і музикантом, і художником, і поетом. Дивовижної чистоти і святості ця людина була. І як його стали ламати і крутити, що він навіть у назву свої книжки вставляв ім'я цього кривавого диктатора – "Сталь і ніжність". Це все було у ньому. Але пропри все він зумів збутися як великий поет на початку своєї діяльності. Пам'ятаю, як під час війни, коли ввійшли війська, він написав "Похорон друга". Первомайський дивився на нього і думав, на кого він схожий. І потім зрозумів, що цей поет, його сучасник, схожий на геніального німецького поета Гете, який написав "Фауста". А "Похорон друга" – це була його вершина тої пори військової, коли брали Україну", – згадує український поет Іван Драч.

🔽 За життя Тичина працював у редакціях газет і журналів, у статистичному бюро, помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського, завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР. з часом став доктором філологічних наук, академіком АН УРСР, головою інституту літератури АН України, міністром освіти України, головою Верховної Ради УРСР. Завдяки його діяльності фактично на кілька десятиліть було припинено русифікацію України.